Перебуваючи три тижні в Сан Дієго (Каліфорнія), наша група з 10 представників східноукраїнських ЗМІ та громадських організацій вивчали досвід американських колег з розвитку медіа взагалі та популяризації громадянської журналістики зокрема. Наша молода демократія завжди матиме гарний взірець для наслідування, бо нас відділяє не тільки океан – між нами десятиліття прогресу, боротьби та стремління.
Перші кроки за океаном
Звичайний недільний американський ранок. Сонце незвично сховалось за океанські хмаринки, пташки невимушено цвірінькають інтернаціональною мелодією. Четвертий день у Каліфорнії вже видається звичним та бажаним.
Відверто кажучи, обіцяного культурного шоку не відбулося. Замість нього було культурно-економічне прозріння. Бо коли бачиш, як люди живуть у власне задоволення, нікуди не поспішають та планують життя на кілька років вперед, то відразу питаєш себе – невже ми не спроможні влаштувати такі ж умови в Україні? Що саме нам заважає це зробити?
Наша приймаюча матуся Рус-Ен (Ruth-Ann) заспокоює – Америка крокувала до своєї мрії майже 200 років. Проте, батьки-засновники та їхні прибічники мали конкретну ціль – зробити свою країну заможною та процвітаючою. Тепер здається, що частинка цієї мрії виникає в серці кожного американця відразу після народження. Звісно, не всім вистачає духу пронести її крізь все життя. Але умови для її втілення тут вже створені – тільки йди вперед і не зупиняйся.
Паперовий тигр
У професійному плані Сполучені Штати якось не спромоглися мене здивувати. Газети і досі друкуються й тоннами надсилаються поштою або підвозяться до подвір’я кожного сонячного ранку. Проте, можна зупинитись на деяких досить показових медіа, які переживають оновлення і внутрішні трансформації.
Місцеве щоденне видання San Diego Union-Tribune (наклад 350 тисяч примірників; половина від цієї цифри складає рівень щоденного відвідування сайту) тільки-но починає серйозні кроки щодо створення власного сайту, який би не дублював газету, а навпаки – був майданчиком найрізноманітнішого тематичного контенту у всіх можливих медіа-форматах.
Перебудова в них крокує повним ходом, тому кілька слів про кінцевий результат. Ньюзрум видання матиме таку побудову: журналістів групують навколо визначених тем і вони поступово стають експертами з їхнього висвітлення, яке відбувається через блоги. Потім редактор продивляється найцікавіші замітки й виставляє їх на головну сторінку сайту. І тільки після цього етапу за справу беруться редактори газети, які обирають, на їхню думку, найкращі матеріали й дають їм вже газетне життя.
Ось така схема під назвою «контент понад усе». Не дивлячись на молодий вік, сайт видання вже є прибутковим. Хоча менеджери постійно намагаються вигадати нові шляхи отримання грошей на кшталт рекламування вигідної пропозиції щодо купівлі якогось товару, яка дійсна впродовж визначеного часу.
Об’єктивність через об’єктив
Телевізор є центральним місцем у будь-якому американському домі, а його розмір обмежується тільки уявою глядача. Тому ми встигли завітати на кілька місцевий телеканалів, з яких варто згадати лише два.
ABC 10News, що спеціалізується на розслідуваннях, впроваджує досить цікавий підхід до створення новин. Тобто на цьому каналі вже майже рік активно втілюється модель «універсального журналіста»: такий професіонал має камеру й всю необхідну техніку для створення репортажів самому, уособлюючи в собі журналіста, оператора, монтажера та редактора (яка економія на працівниках!). Кінцевим продуктом роботи такого фахівця відтепер є готовий до ефіру сюжет, що передається до студії по Інтернету. Отже, наші заокеанські колеги намагаються набувати сучасних навичок, аби за кілька років не опинитись у наразі не дуже чисельних лавах безробітних американців.
Іншим телевізійним рупором є місцеве відділення загально американського каналу NBC. До цього наша група неодноразово наголошувала на тому, що нас більше цікавлять онлайн-видання, тому нас відразу направили до Бекі Стікні (Becky Stickny), яка є виконуючою продюсеркою каналу з нових медіа (саме так написано в її візитівці). Відразу до справи: вільних блогових майданчиків, як на нашому Кореспонденті, сайт не має, бо переймається через появу різного інформсміття, що тільки зіпсує славетне ім’я компанії. Та й взагалі репортери каналу, згідно внутрішнім інструкціям компанії, навіть не мають права вести власні блоги без їхнього узгодження з керівництвом. Тобто тут журналіст є представником своєї професії 24 години на добу, й тому не може собі дозволити висловлювати власну точку зору щодо будь-якого факту, події чи людини. Та й менеджмент каналу переконував нас, що американське суспільство не цікавить думка журналіста, бо його робота тільки шукати й подавати інформацію.
Ресторанна журналістика
Обіцяв сам собі, що не писатиму жодних негативних зауважень щодо наших візитів. Але одна зустріч в італійському ресторані мене трохи вразила... Мабуть я ще не згадував, що особливо “полюбляю» отримувати американський досвід на фоні оперного співу з динаміків радіо, сусіднього гучного сміху та шкрябання виделок по тарілках.
Саме в такому антуражі я намагався зрозуміти, чим живе Асоціація професійних журналістів (Society of Professional Journalists), яку нам представляла журналістка-юристка Джоді. Ця структура існує з 1909 року (все вірно, ніяких помилок – більше століття!) та переважно займається дотриманням прав журналістів й підвищенням етичного рівня роботи репортерів. Єдине, що вдалося почути, так це те, що її члени виборюють права своїх колег досить активно і навіть поза межами США (Іран, Філіппіни, Мексика). І вони вважають, що журналіст не має права бігати між роботою репортера, піарника та прес-секретаря якоїсь партії. Краще зупинись на чомусь одному - на двох стільцях все одно не всидиш.
Також між бряцанням посуду та співами місцевого "кобзона" наша гостя розповіла по свій вдалий досвід створення газети для студентів-юристів з чоловіком та продаж йому своєї частки після розлучення. І про лобіювання так званого “Shield Law”, який дозволить журналістам не розголошувати свої джерела інформації. Думаю, якби хлопці з сусіднього столика сміялись ще гучніше, ми б почули більше корисної та цікавої інформації про життя американського медійного профсоюзу.
Голос на мільйон баксів
На останок розповім про зустріч з редактором неприбуткового сайту Voice of San Diego (VOSD), річний бюджет якого складає всього-на-всього 1 млн. доларів. Основною ціллю цього онлайн-видання є саме заповнення ніші розслідувальної журналістики, що насправді є досить популярним, хоча й дуже витратним жанром, навіть для американських медійників.
Журналістів VOSD переважно цікавлять теми, пов’язані з владою та її діями, освіта, проблеми будівництва та розвитку відсталих частин міста. Репортери намагаються проводити глибинний аналіз задля висвітлення проблем, а не окремих подій новинного характеру.
А тепер найцікавіше - джерела існування. Основною статтею є фінансування з боку фондів та великих донорів (ці гроші складають 70% всього бюджету). Іншими джерелами є малі дотації від людей у вигляді пожертв (1 тис. постійних донорів), потім ідуть гроші з реклами для корпорацій, а також вироблення спеціального продукту для інших медіа (наприклад, створення телепрограм для вже згадуваного каналу NBC). Між іншим, для зібрання добровільних внесків хлопці розробили повноцінну та, головне, прозору комерційну пропозицію.
І трохи прогнозів. На думку головного редактора Скотта Льюіса (Scott Lewis), зараз у штатах з’являється тенденція до створення великої кількості маленьких компаній, які продукують не весь контент, а якусь його окрему частину (фото, текст, дизайн, інфографіку). Тобто великі медіа-корпорації переживають процес дроблення та виокремлення спеціалізованих і достатньо самостійних одиниць. Ну а механізм розповсюдження готового контенту більшою мірою віддається соціальним медіа, що само по собі мінімізує витрати на його дистрибуцію та додає більше відвідувачів та сайт.
Чи рухаються українські медіа в цьому напрямку – ні, бо вітчизняний медіаринок ще й досі має мізерні прояви класичної західної бізнесової моделі. Чи можемо ми мріяти про мільйонні бюджети незалежних ЗМІ, що фінансуються звичайними українцями – можемо, але спочатку ми маємо побудувати чисельне та дієве громадянське суспільство, стабільну економіку й наново виховати в суспільстві повагу до журналістської професії.
Источник
|